Лікар Гальський увійшов упевненим кроком і попрямував до сумної лави, на якій лежала людина, накрита вельветовою курткою. Лікар відразу вгадав, у чому тут річ. «Те ж саме, — подумав швидко, — точнісінько те ж саме».

Він вправно відгорнув зім’ятий мокрий шарф, брудний, липкий від крові носовичок та нашвидкуруч накладену вату. Швидкими пальцями обмацав щелепу — кістка була Ціла.

Біля дверей знявся гамір, міліціонер намагався затримати якогось громадянина у зсуненім на потилицю капелюсі. Але цей громадянин сказав: «Преса…» і показав щось міліціонерові.

Гальський наказав:

— Сестро! Протистовбнякову сироватку, марлю, бинти…

Шприц був приготований, сестра блискавично і вправно виймала інструменти з сумки.

Гальський підняв повний шприц угору, і погляд його впав на обличчя побитого. Серед смуг розмазаної крові та синців блищали уважні, свідомі очі. Лікар нахилився над оголеним плечем і виразно відчув запах алкоголю.

«Все так само, все збігається…» подумав він.

Сестра промивала нижню щелепу перекисом водню. Гальський швидко й безжально дезинфікував рану. Поранений скорчився від болю й завив: «А-у-у-у!..»

До Гальського підійшов молодий сержант міліції в накинутій на плечі сіроблакитній ватянці і слідом за ним журналіст. Він спитав:

— Ну що?

— Те ж саме, — відповів Гальський.

— Що… те ж саме? — поцікавився сержант.

— Надзвичайно сильний удар в щелепу, так званий апперкот, кажучи мовою боксерів, удар у підборіддя. І до того ж посилений чимось металічним, невеличким кастетом або великим перснем. Звичайно, біля шийної артерії і горлянки пошкоджені судини. Місце дуже делікатне, багате на судини, звідси дуже рясна кровотеча. Але нічого загрозливого: по суті, кістка ціла, горлянка непошкоджена.