— Отже те саме? — перепитав журналіст

— Без сумніву, — підтвердив Гальський. — Що ви, пане, на це скажете?

— Нічого не розумію, — обурився сержант — Про що ви говорите?

— Зараз, — мовив журналіст, не звертаючи уваги на сержанта. — Зараз, подумайте-но тільки…

— Пане, — перебив сержант. — Взагалі, хто ви такий?

— Ось моя посвідка, — показав журналіст. — Пане докторе, це тоді…

— Редактор Едвін Колянко, — прочитав сержант. — Керівник міського відділу газети «Експрес вєчорни»… — За службовою звичкою він глянув на фотографію, потім перевів погляд на оригінал. Збігалося. Те саме енергійне чоловіче обличчя, ясні очі і якась тінь поблажливої іронії в куточках уст..

— Звичайно. І це найдивовижніше. — Лікар запалив цигарку.

— Отже такий самий удар, така ж сама рана? — глянув на пораненого журналіст. «Звідки я знаю це обличчя?..» подумав він.

— Так. Треба думати, що той тип добре знайомий з боксом і до того ж має щось тверде в руці. Хіба ні? — ледь іронічно посміхнувся Гальський.

— Який тип? Що за тип? Значить, ви вважаєте напевне, що кожного разу б’є одна й та ж рука? — журналіст почав нишпорити в кишенях. Витяг ментолові, почастував сержанта і встромив сигарету в губи пораненого.

— Йому ж, мабуть, не пошкодить? Це ті, цілющі… — мовив він Гальському. Лікар кивнув головою і притулив сірника до сигарети. Поранений жадібно затягнувся.

— Саме так і було, — ствердив Гальський.

— Ідемо далі. Ви стверджуєте, що рана викликана чимось на зразок кастета, а може, й перснем. Оскільки ми знаємо, що персні носять на лівій руці…

— … тоді, беручи до уваги силу удару, — посміхнувся Гальський, — ми дійдемо висновку, що цей тип або лівша, або одружений, чи, може, носить обручку на правій руці. Любий редакторе, ми на хибній дорозі. Мені здається, що індуктивний метод у стилі незабутнього Шерлока Холмса та сотень його наступників тут зовсім непридатний. Це варшавська справа, так мені принаймні здається; тут слід шукати пояснення у проблемах і традиціях нашого міста, в настроях і колориті великої Варшави.