От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов'їному — листя посипалось. Як зареве по-звіриному — під Іллею кінь на коліна впав.

Ілля Муромець штовхонув свого коня й каже:

— Вставай, бо віддам тебе вовкам, якщо ти злякався Солов'я-розбійника.

Схопився кінь на рівні ноги, поїхав Ілля Муромець далі. А Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба, та — до нього!.. Та

Ілля Муромець націлився з лука і пустив стрілу прямо в нього. Впав Соловей-розбійник на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, бачить — ще живий… Взяв тоді Ілля від свого сідла стремена — ремені міцні, зв'язав Солов'ю-розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я-розбійника у двір.

А Соловей-розбійник мав дочку, дочку-богатирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець, а батько її прив'язаний до сідла, схопила вона залізну дошку у дев'яносто пудів та й кинула просто в Іллю Муромця, щоб його вбити.

Та Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона відскочила, назад полетіла, прямо в богатирку!.. Вона так і покотилася.»

Вибігла тут і жінка Солов'я-розбійника, побачила все й почала просити:

— Бери який хоч викуп, золотом або сріблом, тільки залиши мені чоловіка живим.

Він каже їй на те:

— Ні, не можу я його живим лишити. Стільки він людей загубив, стільки дітей осиротив, щоб я тепер його помилував?! Мені золота-срібла не треба, я не багатіти їду, а людей захищати.

Повернув коня і поїхав до Києва.

У Києві княжив тоді князь Володимир. Саме на той час сидів князь зі своїми богатирями за столами, мед-пиво пили, бенкетували. Як приїхав Ілля Муромець, увійшов до княжого палацу та оголосив, хто він та звідкіля, князь його й питає: