— Якою ж ти дорогою їхав до нас?

— Я їхав, — каже Ілля Муромець, — прямоїжджою дорогою.

Усі богатирі посхоплювалися з місць, а найвидатніший з них був там Альоша Попович. Схопився й він також і каже:

— Не може того бути, князю, то він бреше. Хіба ж можна проїхати прямоїжджою дорогою? Адже там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ані звір не пробігає.

— Бач який з тебе богатир, — каже Ілля Муромець, — ти Солов'я-розбійника боїшся? Ану, — каже, — ходім, я вам покажу, де ваш Соловей-розбійник.

Вийшли всі з палацу: і князь, і княгиня, і богатирі. Показав їм Ілля Муромець:

— Ось ваш Соловей-розбійник!

Вони як глянули, — а той до сідла прив'язаний! Ото й видко всім, що Ілля Муромець — справжній богатир.

Тоді князь Володимир каже:

— Ану, розбійнику, засвищи по-солов'їному, зареви по-звіриному!

А Соловей-розбійник відповідає:

— Не ти мене взяв у полон, не тобі й наказувати мені! Нехай мені накаже той, хто полонив мене.

Князь Володимир і каже:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

А Ілля Муромець на те:

— Станьте коло мене, князю та княгине, я вас буркою накрию, щоб перетинки у вухах не полопались, як він свистітиме.

А Солов'ю-розбійнику наказує:

— Ану, засвищи ще раз, Соловей-розбійник, по-солов'їному!

Розбійник як засвистів — листя посипалося з дерев і всі богатирі, що тут були, попадали і рачки повтікали. А тоді ще заревів розбійник по-звіриному, так усе живе полягло, тільки один Ілля Муромець та князь із княгинею в нього під буркою втрималися.

— Отакі ви богатирі! — каже Ілля Муромець. — Від розбійника тікаєте?! А я ж не тікав і його переміг!

Солов'я-розбійника покарали на смерть за всі його злочинства, а Ілля-Муромець зостався жити у князя Володимира.

Та не злюбили Іллю інші богатирі за те, що він перед ними вихвалявся, а з них сміявся. Недаремно казали Іллі ті старики, що водою його напували, сили йому додавали, щоб не хвастався він силою, не говорив про неї нікому, а робив мовчки добро людям. Тепер з отих хвастощів і прийшла біда.