У 30-х роках разом із Луї Арагоном Мальро організовує Міжнародну Асоціацію Письменників на захист культури, а також Світову лігу проти Антисемітизму.

З початком громадянської війни в Іспанії Мальро їде туди (1936— 1939) і організовує ескадрилью іноземних льотчиків-добровольців в Інтербригаді, з якою і сам брав участь в бойових польотах і був двічі поранений.

Головна відмінність «Надії» від китайських романів Мальро полягає в тому, що тут автор відновлює в пам`яті те, що особисто пережив під час громадянської війни в Іспанії.

Роман «Надія» базується на іспанських враженнях, міцно прив’язаний до місцевих умов і соціальної дійсності. Минуле зображених у ньому льотчиків — і найманців, і добровольців — набагато більш прозаїчне, ніж долі романтичних персонажів усіх попередніх книг Мальро; між собою його нові герої розмовляють, як правило, не про філософські матерії, а про справи земні, загальнозрозумілі і хвилюючі читача — про практику пілотажу, технічне обслуговуванні літаків.

Але найвагоміше, що автор спромігся виразити в «Надії», — це почуття братерства, що зв`язує групу людей, які ризикують життям заради загальної мети. Саме це почуття уявлялося Мальро вищим і найбільш бажаним ідеалом.

Свого роду «кінематографічність» прози спричиняла до того, що його книги легко можна було трансформувати в кіносценарії.

1934 року, під час своєї поїздки в Москву, Мальро обговорював з Ейзенштейном можливість екранізації «Долі людської». Цей план не вдалося реалізувати: очевидно, Ейзенштейн побоювався, що при точному відтворенні першоджерела фільм може бути сприйнятий як виступ проти Сталіна.

А от «Надія» була екранізована, причому зробив це сам автор. Свій фільм Мальро знімав в Іспанії, за дуже важких умов, коли республіканці раз за разом зазнавали поразки, і багато критиків визнавали, що епізод бомбардування, під час якого злітно-посадкова смуга аеродрому висвітлюється автомобільними фарами, — одна з кращих сторінок світової кінематографії, присвячених війні.