Коли німці напали на Францію, Мальро вступив до французької армії, у травні 1940 року опинився в полоні, з якого втік і пробився в неокуповану зону на півдні країни, і згодом приєднався до французького Руху Опору.

У 1944 році Мальро схопило гестапо, але йому вдалося уникнути розстрілу, і через деякий час він був звільнений групою партизанів Руху Опору.

Після цього він організовує танкову бригаду Ельзас-Лотарингія і воює в ній до кінця війни в чині полковника.

У 1944 році під час бомбардування німцями Франції загинула друга дружина Мальро Жозет Клотіс. В цей час Андре Мальро воював в Ельзасі.

У нього з Клотіс було двоє синів — П’єр-Готьє (1940—1961) і Ван-сан (1943—1961), обидва вони загинули в автомобільній катастрофі у 1961 році.

Попри всі нещастя життя Мальро ніколи не полишала мужність. Під час війни він працював над романом «Війна проти ангела», рукопис якого пропав, коли Мальро у 1944 році схопило гестапо. Вціліла частина цього роману була надрукована після війни під назвою «Ліщина Альтенбсрга».

В цей період він зустрічається і знайомиться з генералом де Голлем, і перше враження від нього у Мальро відоме.

«Оце людина! — казав Мальро. — Нарешті я бачу людину!»

Він майже повторив слова давньогрецького філософа Діогена, який серед дня ходив містом, тримаючи в руках ліхтар. І коли його спитали, що він шукає, він відповів — людину.

Але ж довкола люди!

— Ні! — відповів Діоген. — Я шукаю Людину. А це просто живі істоти.

Знайомство з де Голлем стало для Мальро ключовим моментом в його подальшій долі.

Саме таким мужнім, старшим і впевненим у своїй особливій життєвій долі постає перед нами Перкен у повісті «Королівська дорога».

Якщо спробувати провести умовну аналогію, то двадцятишестирічний археолог Клод, головний герой «Королівської дороги», зустрівши Перкена, захоплюється його чоловічою мужністю, його волею і безстрашністю, його силою і розумом. І водночас бачить усі його слабкості, як-от боротьба з Часом, страх перед старінням і вперте намагання не здаватися рокам і обставинам, що йдуть проти нього.