Під час одного з таких салютів Левицького та Кирилюка викликав генерал.

Він сидів за масивним дубовим столом — сухенький, коротко підстрижений. Величезний стіл робив генерала ще меншим, ніж він був насправді. Здалеку його постать виглядала мало не ляльковою, і Кирилюк піймав себе на думці, що для такої посади можна було б дібрати постать більш солідну. Та йому відразу стало соромно за своє хлоп’яцтво — генерал працював ще з Дзержинським і відзначався не лише розумом, а й безмежною хоробрістю: у дев’ятнадцятому році в одній із сутичок з есерівськими заколотниками він був зрешечений кулями і вижив чудом. Правда, ногу врятувати не вдалося. Протезів тоді не робили, і повернувся Сашко Роговцев із шпиталю на милицях. Кажуть, Дзержинський запитав, де він хотів би тепер працювати, але, побачивши, як сполотнів Сашко, поговорив з ним кілька хвилин і згодився лишити в ЧК.

Він не помилився. Олександр Роговцев став одним з найкращих і найдосвідченіших чекістів. Його шанувало начальство й любили підлеглі. Любили не за потурання та вдаваний лібералізм, яким люблять покрасуватися деякі начальники, — ні, генерал Роговцев бував і суворим, і навіть жорстоким з підлеглими, — а за рівну вдачу, розум, уміння та бажання завжди захистити підлеглого від несправедливих нападок чи, більше того, звинувачень. Кого-кого, а підлеглих генерала Роговцева при бажанні можна було звинуватити в усіх смертельних гріхах. Та й час був такий: і звинувачувати модно, і захищати наче незручно — самому можна накласти головою.

Над Роговцевим не раз збиралися хмари. Та обходилось. Кожного разу перед начальством поставала дилема: кого замість нього? Хто зможе тримати в пам’яті сотні прізвищ, тисячі й тисячі фактів, хто зможе блискавично оцінити ситуацію і знайти єдино вірне рішення? Хто краще од нього знає найсекретніших агентів, методи роботи “Інтелідженс сервіс”, “Абвера”, “Сігуранци” та інших? І генерала Роговцева залишали в спокої.