Вона працювала у військовому шпиталі. Жодного разу не запізнилась на побачення — може, знала, що в Петра розрахована кожна хвилина, а може (хлопець тішив себе цією думкою), приходила навмисно раніше, бо сама не могла дочекатися цього короткого вечора.

Вони блукали московськими вулицями або просиджували аж до одинадцятої, коли Петрові слід було повертатися, десь на лавочці в парку. Петро не любив ходити з Катрусею в кіно чи до театру — все одно мало не весь час дивився тільки на неї. Йому дуже й дуже подобалося слухати дівчину, отак просто сидіти, дивитися й слухати. Про що б не розповідала вона — про своїх поранених чи неприємну сутичку з головним лікарем, про лист від Богдана чи враження від останнього фільму…

Слухав і уявляв собі лікаря, який не погоджувався з Катрусею, неприємною, черствою людиною. Коли сказав про це дівчині, вона весело розсміялась і почала переконувати Петра, що їхній головний лікар — симпатичний і розумний чоловік. Він підтакував їй, але все-таки до кінця не міг позбавитись першого враження.

Особливо любив хвилини, коли Катруся читала листи бід Богдана. Не лише тому, що Богдан був другом Кирилюка і кожна звістка від нього хвилювала й радувала, — бачив, як світиться од щастя Катруся, читаючи аркуші, списані крупним письмом.

Богдан засмучувався тим, що йому не вдалося після звільнення міста піти в армію. Дорошенко, який почав працювати в міськкомі партії, влаштував так, що Богдана рекомендували секретарем міськкому комсомолу, і тепер їхній здоровань цілими днями бігав по місту — організовував молодь на роботи по розчищенню вулиць, створював первинні організації, агітував іти на виробництво, аби скоріше налагодити випуск необхідної фронту продукції. Спочатку Богданові здавалося, що всю цю його бурхливу діяльність не можна порівняти навіть з невеличким боєм. Та скоро, описуючи, як їм удалося налагодити ремонт танків, визнав: і в тилу можна бути корисним.

А місто, де на колишній вулиці Капуцинів, у приміщенні колишнього ювелірного магазину німецького комерсанта Карла Кремера, відкрили робітничу їдальню, справді вже стало далеким тилом: радянські війська підходили до кордонів Німеччини. Мало не кожного вечора Москва розцвічувалась вогнями, салютуючи на честь усе нових і нових перемог.