Генерал глянув спідлоба на Левицького та Кирилюка, махнув рукою, запрошуючи сідати.

— Як справи у старшого лейтенанта? — запитав.

— Просуваються, — ледь поворушив губами Левицький, — думаю, за пару місяців, зважаючи на військові обставини, буде готовий.

— Значить, за два місяці? — перепитав генерал. — А чи не можна прискорити?

Підполковник розвів руками:

— І так темпи неймовірні…

— Шкода, шкода… — наче замислився Роговцев. — І все ж доведеться ставити крапку… Ви не заперечуєте, старший лейтенанте?

Кирилюк з шумом відсунув стілець, підвівся:

— Слухаюсь, товаришу генерал!

— Сидіть, сидіть… — поморщився той. — І взагалі краще б ви забули про це. В нас стройова підготовка — не головне.

Левицький обережно всміхнувся. Йому була відома слабкість генерала: Роговцев любив справжніх підтягнутих військових. Водночас генерал знав, як важливо іноді розвідникові не показувати своєї військової виправки.

— Карл Кремер, — примружився Роговцев, — ніколи не служив в армії. До того ж, здається, він ходить з паличкою і такі, — генерал клацнув пальцями, — фіглі-міглі можуть йому дорого коштувати.

— Але ж з Карлом Кремером покінчено три місяці тому, — почав Кирилюк, — і…

— В тому-то й справа, що не покінчено, — перервав його генерал. — Ювелір Кремер знов повинен з’явитись на обрії. Звичайно, за інших обставин і в іншому місці.

Роговцев дістав з шухляди папку з паперами, погортав їх.

— Ви знаєте, де знаходиться зараз групенфюрер СС фон Вайганг? Але ж звідки вам знати? Так от, колишній губернатор фон Вайганг тепер особливий уповноважений рейхсфюрера СС у Саксонії!