Генерал підвів очі, аби побачити, яке враження справили його слова.

Підполковник сидів, недбало відкинувшись на спинку стільця, неначе ніщо в світі його не цікавило — тим більше якийсь групенфюрер СС. Лише по тому, як постукував пальцями по столу і дивився на генерала, зсунувши брови, можна було визначити: повідомлення глибоко схвилювало Його. Кирилюк ще нічого не втямив. Широко розплющеними очима дивився то на генерала, то на підполковника.

— Дозвольте? — насмілився він нарешті порушити мовчанку. — Ви маєте на увазі колишнього губернатора дистрикту, мого, так би мовити, опікуна й покровителя?

Роговцев кивнув. Петро більше не ставив запитань, знаючи, як цінується тут стриманість.

Генерал сам скаже все, що треба сказати. Справді, ще раз переглянувши папери, Роговцев задоволено гмикнув і почав:

— Фон Вайганг одержав від Гіммлера, певно, першочергове завдання. Які є підстави робити такий висновок? По-перше, наші агенти повідомляють: резиденція групенфюрера нагадує не звичайний особняк високопоставленого гітлерівського чиновника, а якусь засекречену установу. Посилена есесівська охорона., підозріло часті візити офіцерів СС та співробітників СД, постійні контакти з засекреченими науковими інститутами та представниками великих фірм, що виготовляють зброю. Вже одне це багато важить. На жаль, нам не вдалося зачепитися за жодну нитку, яка вела б у цю віллу. Ви, певно, зрозуміли, що до чого?..

Кирилюк подивився просто у вічі генералові.

— Я готовий, — тільки й мовив.

Левицький не змінив пози, лише пальці частіше забігали по столу.

— Я впевнений, Олександре Яковичу, — почав, — що ви продумали все до дрібниць, та вимушений нагадати обставини, за яких Кирилюк кинув свій ювелірний магазин і подався до партизанського загону. Гестапо натрапило на слід схованки, котрою користувались підпільники для передачі Кирилюкові своїх повідомлень. Де гарантія, що служба СД не дізналась, хто насправді крився за особою Карла Кремера? В такому разі… — підполковник не закінчив і лише знизав плечима.