Генерал слідкував за ним з цікавістю. Витяг з папки кілька папірців, подав Левицькому.

— Ознайомтеся-но, Іване Олексійовичу!

Підполковник читав, тримаючи аркуші у витягнутій руці, — хизувався своєю далекозорістю.

— О-о!.. — мовив мало не урочисто. — Це зовсім міняє справу.

— Ознайомте старшого лейтенанта, — наказав Роговцев. — Ці папери знайшли наші хлопці в канцелярії шефа гестапо штандартенфюрера СС Отто Менцеля. Гестапівці тікали так, що не встигли знищити свій архів.

Левицький підсунув аркуші до Петра. Це була доповідна таємного агента гестапо Модеста Сливинського, котрий діяв під прізвиськом “Референт”, про те, як він натрапив на партизанську схованку, а також протоколи допиту заарештованого Євгена Степановича Заремби. Щоправда, протоколами їх можна було назвати лише умовно, оскільки всі запитання лишалися без відповіді.

Кирилюк знав про арешт Євгена Степановича — Богдан повідомив їх, — але дальша доля Заремби була невідома. Напевно, гестапівці розстріляли його перед відступом.

Переглядаючи папери, Петро уявляв брудну, забризкану кров’ю кімнату і бороданя, якого катують есесівці. Губи в нього затремтіли, пальці стиснули папір. Генерал розуміюче перезирнувся з Левицьким. Кирилюк не помітив їхніх поглядів. Він уже опанував себе і взявся за доповідну Сливинського.

Гестапівський агент детально описував, як він запідозрив дівчину, що відвідувала парадне на вулиці Ратушній, і в результаті натрапив на схованку; Він повідомляв прикмети дівчини, і Петро зрозумів — агент не позбавлений спостережливості: навіть хода і звичка Катрусі розмахувати правою рукою були підмічені напрочуд точно. Але з самої доповідної і поміток на ній Кирилюк зрозумів: гестапо втратило слід дівчини (він добре знав — чому) і схопило лише Євгена Степановича.

— Все ясно? — запитав генерал і, не чекаючи відповіді, продовжував: — Підсумуємо. Гестапо не знало ні прізвища, ні місця роботи, ні адреси Катрі Стефанишиної. Лише прикмети. Отже, з цього боку позиції Карла Кремера бездоганні і його від’їзд був передчасний.