Петро засовався на стільці. Роговцев глянув на нього:

— Я кажу передчасний, оцінюючи ситуацію з точки зору сьогоднішнього дня, і ні в чому не звинувачую вас. Тоді ваше рішення було правильним. Тепер, щоправда, воно створює додаткові труднощі — маю на увазі раптове зникнення Карла Кремера. Тут наше вразливе місце…

— Майже всі німецькі комерсанти на той час уже виїхали до фатерлянду, — заперечив Кирилюк.

— Але ви перед від’їздом могли хоча б попрощатися з губернатором. Принаймні з його дружиною. Здається, вона добре ставилася до вас?

— Так.

— Доведеться розробити вмотивовану версію, — втрутився підполковник.

— Розраховую на вас, Іване Олексійовичу, та зважте — у нас нема часу. — Генерал відсунувся від столу, підхопив милицю і в два кроки спритно подолав відстань до сейфа. Витяг карту, розклав на столі. — Агентурна розвідка донесла, що ось тут, недалеко від Дрездена, знаходиться підземний завод синтетичного пального. Один з найбільших у гітлерівців. Цей завод — також ваше завдання, Кирилюк. Якщо нам удасться висадити його в повітря, ми зробимо дуже й дуже велику справу. Важко навіть уявити її наслідки. Фашистські літаки й механізовані частини задихаються без пального, а ми зменшимо і так уже доведений до мізеру ліміт. Треба розвідати систему охорони заводу, підступи до нього, транспортні артерії, а втім, ви одержите детальні інструкції. Там є наші люди, але вони ніяк не можуть проникнути на завод. Ви повинні допомогти їм. Ну, і фон Вайганг. Тут ми вас не обмежуватимемо часом. Дійте на власний розсуд. До речі, ваш старий знайомий Рудольф Рехан продовжує перебувати при особі групенфюрера. Він у нас на гачку, та й гроші ви матимете — гадаю, через нього зможете добути деякі відомості. Платіть йому щедро, марок у нас досхочу, та будьте обережні — ця сволота завжди може підставити ніжку.