Я робитиму все…

“Чи все? — подумав Петро. — Обманювати, бути жорстоким, підступним? Може, не вистачить духу?”

Карл Кремер зняв капелюха, витер спітніле чоло, усміхнувся самовпевнено. Облуда, підступність, хитрість — без цього порядний комерсант збанкрутує через місяць. І хто поважатиме Карла Кремера, коли в нього не буде мертвої хватки?

Шосе в’юнилося між луками, відчувалась близькість річки. “Скоро місто”, — вирішив Карл. Справді, за поворотом відкрилася панорама Дрездена. Кремер ніколи не був тут, але йому прокрутили кілька кінофільмів, він знайомився з численними фотографіями міста — і відразу впізнав його. Над будинками височів старовинний королівський замок, далі — неповторні обриси палацу Цвінгер…

Автобус спустився з пагорба, палац заховався за будинками — в’їхали в передмістя.

Побачивши будку телефону-автомата, Кремер попросив кондукторку зупинити машину. Звірився, з записом у блокноті і, не поспішаючи, набрав номер. Відповіли відразу.

— Покличте пана Рудольфа Рехана! — мовив тоном наказу.

Зсунув капелюха на потилицю, зробив нудьгуючий вигляд, але долоня спітніла.

Біля входу до пивної, обійнявши стовп ліхтаря, погойдувався кремезний есесівець. Він подивився на Ульмана порожніми осовілими очима, плюнув і раптово запропонував:

— Д-давай вип’ємо… Я сьогодні д-добрий і пригощаю…

Але відразу ж забув про Ульмана, погрозив кулаком ліхтарю:

— Т-ти довго ще будеш гойдатися, наволоч?..

Фрідріх обійшов есесівця і штовхнув важкі двері. У ніс вдарив важкий запах пива, міцного тютюну та людського поту. Гладка офіціантка ледь не зачепила Ульмана підносом, заставленим високими кухлями, повела на нього сердитим оком, та, пізнавши, привітно усміхнулась.

— Принесеш мені пива, Лізо, — попросив Ульман і почав пробиратися в куток, до столика, зайнятого залізничниками.