Ні двері, ні обстановка у квартирі не були порушені, якщо не рахувати зламаного лейтенантом Кучеренком замка. Судмедексперт Чубач за допомогою спеціальної хімічної речовини насамперед почав перевіряти стіни коридору, де раніше лежав труп жінки. І хоч на око вони були чисті, але лікар виявив незначні сліди бризок крові, які свідчили, що вбивство сталося саме у коридорі.

Найбільше зацікавили оперативників відбитки пальців у квартирі, які не належали Гальчинській. Ці сліди були на телефонній трубці, на дверцятах і ручках обох шаф, на дерев'яному бильці ліжка.

І слідчий, і оперативники почали якнайретельніше оглядати речі убитої жінки. Нишпорили по квартирі, намагаючись віднайти ще якісь сліди убивць. Що всіх відразу вразило, так це бруд, якась зумисна захланність квартири. Багатство виразно підкреслювало нехлюйство жінки, яка, судячи з туалетів, флаконів «Крістіан Діор», «Естер Лаудер», усіляких закордонних кремів, що захаращували столик, любила гарно вбиратися, робила собі дорогий макіяж і напахчувалася парфумами. У шафах серед нової, ще не стеленої, білизни навалом лежала брудна, сукні були скручені і позатикувані повсюди; на кухні, у мийці, купою громадився брудний посуд, а дві пари імпортних зимових чобітків із засохлою грязюкою на каблуках та рантах валялися у кутку.

Капітан Андрійко, який уже знав про величенький ощадний рахунок Людмили Гальчинської, завзято шукав книжку. Шухляди убитої Гальчинської усе більше розкривали перед ним таємниці господині квартири. В одній із них натрапив на альбом, присвячений господині квартири, — одягнена, напіводягнена, майже роздягнена молоденька, струнка, зваблива дівчина років вісімнадцяти-двадцяти, так само гарна і пізніше, десь у двадцять п'ять — тридцять, потім огрядніша, але все іще приємна жінка, і, нарешті, пенсійного віку, гладка, опасиста, немов набубнявіла, із зміненими рисами обличчя. Вона, певно, уже все зрозуміла, змирилася і перестала зніматися на весь зріст, як під час стрункої молодості, а увічнювала на фото тільки погруддя.