Потім на капітана чекало несподіване відкриття. У старої жінки зберігався індійський трактат «Сто способів кохання», на сторінках якого оголені виконавці демонстрували усі ці варіанти, ще кілька книжок такого ж штибу, одна з них навіть німецькою мовою. Знайдені були цілі комплекти порнографічних фото, на яких було знято таке, що поняті, сусідка убитої Гальчинської і дідок з першого поверху, навіть поглянути не схотіли, хоч мусили б знати, про що згодом підписуватимуть у протоколі обшуку. Навіть такий досвідчений сищик, як Андрійко, кинувши погляд на ці фото, ледве не вилаявся брутально, але, згадавши, що у кімнаті присутня жінка, тільки сплюнув на підлогу.

Образ нещасної жінки, що потерпіла від рук мерзенних убивць, потроху затьмарювався в його душі, і вона вже не викликала такого співчуття, як на початку обшуку.

— Ну й бабуся! — не втримався Задорожний, розглядаючи фото. — Сексуальна бандитка… — засміявся він. — Але що робить з людиною час!

— Вона стала кругла, як яблуко, — зауважила сусідка, — але була здорова. Так котилася вгору по сходах, що я, молодша, ледве встигала за нею.

Вигук Задорожного про час, про який у сум'ятті днів, клопотів життя людина забуває, на мить зачепив і капітана, і Співака, які теж не були молодими, і, певно, тільки лікар Чубач, що звик бути свідком людського згоряння у часі, не відчув миттєвого поштрику у серці.

Тим часом Співак знайшов справді цінні для слідства документи — записники господарки квартири, їх було шість, на кожний рік, усі пронумеровані. Виготовлені з гарного білого паперу, у темній ледериновій обкладинці, певно, куповані в одній і тій самій крамниці в один і той самий час, вони були скуйовджені, чорні від пальців по краях, але цілком читабельні. Він почав гортати їх, вглядаючись у кожну сторінку, у кожну нотатку, цифру, у прізвища, телефони, адреси, сподіваючись згодом знайти у цих записах ниточку до загадкового клубка таємничого убивства.