З одного із записників випав складений учетверо аркушик, на якому були стовпчики з номерами облігацій внутрішньої, званої у побуті «золотою», позики. В одній колонці — список по п'ятдесят карбованців, у другій — по двадцять п'ять, а усього — на десять тисяч карбованців. Проте самих облігацій поки що не знайшли. Певно, Гальчинська сховала їх в іншому місці, а список тримала «нагорі», перевіряючи за ним таблиці тиражів.

Капітан Андрійко задоволене мугикнув, коли побачив у руках радника юстиції таку знахідку, і ще наполегливіше став вишукувати ощадну книжку і облігації. Розуміючи, що убивці чи поодинокий грабіжник навряд могли забрати книжку, бо, одержуючи гроші, піймалися б, капітан перетрусив книжки, яких, крім уже названих порнографічних, було небагато, повитрушував білизну, попіднімав подушки на кріслах і на дивані, покопався у шухлядах шафи і, нічого таки не знайшовши, задумливо став біля шафи, постукуючи по ній пальцями.

Раптом щось ніби сколихнуло його. Щось. Але що саме? Він не знав. Завмер біля шафи, тамуючи подих, з надією, що блискавична інтуїція повернеться до нього. Дарма. І, перевівши подих, він знову механічно застукав пальцями по шафі. О леле! Один звук густіший, глухий, другий — дзвінкіший, ясний. Ще раз, ще раз!.. Так лікар вистукує груди хворого…

Капітан зрозумів, що у шафі між поличками є порожнина. Тайник!

— Петре Яковичу! — гукнув він. — Хлопці, а йдіть-но сюди! — Він демонстративно постукав по полірованій стінці, потім відчинив дверцята і витяг дві шухляди, витрусив просто на підлогу різні хусточки, панчохи, колготки. — Ось у цій, — стукав по дну, — тайник.

Тайник просто відкривався. Не треба було нічого відгвинчувати, відбивати, ламати, просто над дном шухлядки було зроблене друге дно, і кришка цього тайничка була фальшивим дном шухлядки, на яке господиня клала своє легеньке шмаття. Досить було підчепити кінчиком ножа це фальшиве дно, як воно піднімалося.