Усі збилися навколо журнального столика, на якому капітан Андрійко поставив шухляду.

Тайник виблискував, пломенів вогнем, мерехтів барвистими іскрами — обручка з великим діамантом, браслет, вкритий рубіновими краплями, золота ящірка із смарагдовими очима…

Співак обережно витяг з-під цих дорогоцінних прикрас фотографію якогось молодика в есесівському мундирі, потім німецький аусвайс на ім'я Люції Гальчинської — актриси оперного театру, арбайтскарту з відмітками біржі праці. На маленьких фото цих документів була та сама юна красуня, яку бачили на знімках в альбомі.

— Тут може бути версія, — зауважив лейтенант Задорожний, — якась таємниця ще з часів Великої Вітчизняної. Про щось могла знати, і їй вирішили замкнути рота.

— Не будемо відмовлятися від жодної, поки не вийдемо на шлях, — погодився Співак.

Капітан Андрійко тяжко зітхнув. Ощадкнижки і тут не було. Його, бідолаху, ніби заклинило на цій книжці, хоч вона, власне, нічого не вирішувала. Але ж де могла подітися?!

— Будемо переписувати цінності у протокол, — сказав Співак і поглянув на понятих. Вони стояли мов заворожені, не відриваючи очей від бурхливої краси вогню, що бризкав із шухляди.

Капітан Андрійко склав докладний опис дорогоцінностей, зазначивши індивідуальні ознаки кожної речі. В якусь хвилину йому здалося, що десь він уже бачив такий діамант, який палахкотів зараз на обручці. Але де — ніяк пригадати не міг.

— Мільйони! — не витримала сусідка Гальчинської і сплеснула руками. — Подумати тільки!

— Ну, мільйони чи не мільйони — це нам скажуть експерти-товарознавці, — пояснив понятим Співак. — Зараз ми ще раз перевіримо, чи все правильно записано, упакуємо, ви розпишетесь на протоколі, і опечатаємо. Потім разом з вами відвеземо на експертизу, і фахівці визначать ціну кожної речі…

Облігації внутрішньої «золотої» позики знайти теж не пощастило. І у тайнику їх не було. Це дратувало капітана Андрійка. Він був сищик, який не обминав при обшуку жодної дрібниці і, як вважав досі, знаходив усе потрібне, хоч би як воно було приховане…