Люцію кинуло в жар.

У залі знову стало гамірно. Ні, певно, лірикою не проймеш цих підпилих завойовників. Хіба ось цю, що наспівала їй недавно стара дама, яка повернулася з еміграції. Вона ж іще не переклала її. Але — нічого, щось зрозуміють і російською…

І Люція заспівала, фривольними жестами підкреслюючи зміст.

Не глядите вы так

Сквозь прищуренный глаз —

Вы, сеньоры, бароны, миледи,

Я за двадцать минут

Опьянеть не смогла б

От стакана холодного бренди.

Ведь я — институтка,

Я — дочь камергера!

Я — фея из бара,

Я — черная моль!

Коротюсіньке платтячко, підсмикуючись, допомагало Люції створювати образ «феї з бару», «чорної молі». І багато поглядів знову хтиво обмацували її гнучку постать.

Мой отец в октябре

Убежать не успел,

Но для белых он сделал немало.

фронт пришел…

И холодное слово — «расстрел»!

Был суров приговор трибунала.

И вот я — проститутка,

Я — фея из бара,

Я — фея из бара,

Я — черная моль.

Я сказала полковнику:

«Нате, возьмите!

Не донской же валютой

За это платить!

Вы мне марками, друг, заплатите,

Ну, а все остальное — дорожная пыль…»

Ведь я — проститутка…

Люція кінчила співати. Не чуючи оплесків, сміху, чкурнула за дерев'яну загородку, що відділяла від зали закуток біля кухні, швиденько одяглася і вийшла на вулицю.

Співачка глибоко вдихнула холодне вечірнє повітря. Воно заспокоювало. Позаду залишилася гомінлива задушна зала, розтанув у пітьмі осіннього вечора пронизливий погляд гестапівця. Тепер додому, додому! Сховатися серед стін, за замкненими дверима, забути про всі тривоги.