Він сидів біля надвірних дверей і видивлявся крізь протимоскітну сітку в летючу темряву, що з невинним виглядом удавала, ніби вона зовсім нерухома. Тільки якщо лягти й заплющити очі, то відчуєш, як обертається під твоїм ліжком Земля, а темне море вдаряє тобі у вуха, напливаючи й розбиваючись об невидимі скелі.

У повітрі пахло дощем. Мати прасувала білизну, і Том чув, як вона бризкає позад нього з пляшечки від томату на хрустке сухе полотно.

А за квартал звідти ще була відчинена одна крамничка — та, що належала місіс Сінгер.

Нарешті, коли місіс Сінгер уже ось-ось мала зачинити свою крамничку, мати зглянулася на Тома й сказала:

— Збігай купи пінту

Том спитав, чи не можна взяти з шоколадною підливкою, бо він не любив ванільної, і мати дозволила. Він затиснув гроші в кулаці й побіг босоніж по темному цементу вечірнього тротуару під яблунями й дубами. У містечку стояла така тиша, що здавалося, ніби воно відступило ген у далину, і чути було тільки сюрчання цвіркунів десь за розпашілими темно-синіми деревами, що підпирали всіяне зорями небо.

Хляпаючи босими ногами по бруківці, Том перебіг вулицю. Місіс Сінгер важко чапала по крамничці, наспівуючи якісь єврейські мелодії.

— Пінту морозива? — перепитала вона. — 3 шоколадною підливкою? Можна!

Том дивився, як вона із зусиллям знімає з морожениці тугу металеву покришку, орудує ложкою, щільно натоптуючи морозиво в пінтову коробку, а тоді поливає його зверху: «З шоколадною підливкою? Можна!» Він віддав гроші, взяв холодний пакунок, потерся об нього лобом і щокою, засміявся і, хляпаючи босими ногами, бігцем подавсь додому. Позаду блимнуло й згасло світло в останній відчиненій крамничці, і тепер на цілій вулиці лишився тільки мерехтливий ліхтар на розі, і здавалося, все містечко поринає в сон.