Я рішуче запхав руки у кишені і рушив до будмайданчика. Хлоп’ята працювали ніби нічого й не трапилося. Том, як завжди, запобігливо спитав у мене нових вказівок. Джек обробляв фундамент диспетчерської, як йому й належало за програмою. Рекс рухався зигзагами по готовій дільниці посадочної смуги і займався розчищанням. А таки щось у них негаразд із програмою. Каміння якогось на смугу нажбурляли… Не було цього каміння, та й не потрібне воно тут, вистачає будматеріалу й без каменю. Авжеж, відколи Том тоді зупинився, так відтоді вони останню годину займалися тут чимось не тим. Суччя якесь валяється на смузі… Я нахилився, підняв сучок і пройшовся взад-вперед, поплескуючи себе цим сучком по халяві. А чи не спинити мені їх просто зараз, не дожидаючись часу профілактики? Невже ж, чорт забирай, я десь напартачив у програмі? Гадки не маю… Я жбурнув сучок на купу каміння, зібраного Рексом, повернувся і пішов до корабля.

Розділ II

Тиша і голоси

Наступні дві години я був дуже заклопотаний, заклопотаний настільки, що не помічав ані тиші, ані порожнечі. Спочатку я порадився з Гансом і Вадиком. Ганса я розбудив, і спросоння він тільки мугикав і молов якусь нісенітницю про дощ і низький тиск. Користі від нього не було ніякої. Вадика мені довелося тривалий час переконувати, що я не жартую і не розігрую його. Це було особливо важко, бо мене весь час душив нервовий сміх. Зрештою я переконав його, що мені не до жартів і що для сміху в мене зовсім інші підстави. Тоді він теж став серйозним і повідомив, що й у нього самого старший кібер час від часу спонтанно зупиняється, але в цьому якраз нема нічого дивного: спека, робота йде на межі технічних норм, і система ще не встигла акомодуватися