Словом, сів я за свій пульт, розгорнув програму і почав її вилизувати — команду за командою, групу за групою, поле за полем. Слід сказати, що ніяких дефектів я не виявив. За ту частину програми, котру складав я сам, я й раніше міг ручатися головою, а тепер ладен був відповідати ще й добрим ім’ям на додачу. Зі стандартними полями справи просувалися гірше. Чимало з них знайомі мені були дуже погано, і якщо б я взявся кожне таке стандартне поле контролювати заново, то обов’язково зірвав би графік робіт. Тож я зважився на компроміс. Я тимчасово виключив із програми всі поля, які поки що не були потрібні, спростив програму до гранично можливої межі, ввів її в систему керування і вже поклав було палець на пускову клавішу, як раптом до мене дійшло, що вже протягом деякого часу я знову щось чую — щось страшенно дивне, украй недоладне і неймовірно знайоме.
Плакала дитина. Десь далеко, на іншому кінці корабля, за багатьма дверима відчайдушно плакало, надриваючись та захлинаючись, якесь дитинятко. Маленьке, зовсім маленьке. Рочок, напевно. Я повільно підняв руки і притис долоні до вух. Плач урвався. Не опускаючи рук, я підвівся. Точніше сказати, я виявив, що вже якийсь час стою на ногах, затискаючи вуха, що сорочка моя прилипла до спини і що щелепа моя відвисла. Я закрив рота й обережно відвів долоні від вух. Плачу не було. Стояла звичайна клята тиша, тільки дзижчала в невидимому кутку муха, заплутавшись у павутинні. Я витяг із кишені носовичок, неквапно розгорнув його і ретельно втер чоло, щоки та шию. Після цього, так само неквапно складаючи носовичок, я пройшовся перед пультом. Думок у мене не було ніяких. Я постукав кісточками пальців по кожуху обчислювача і кахикнув. Усе було в нормі, я чув. Я ступив крок назад до крісла, і тут дитиня заплакало знову.
Не знаю, скільки часу я стояв стовпом і слухав. Найстрашнішим було те, що я чув його дуже чітко. Я навіть усвідомлював, що це не беззмістовне нявчання новонародженого і не ображене ревіння чотири-п’ятирічного карапуза, — верещало та захлиналося немовля, яке ще не вміло ходити і розмовляти, але вже й не грудне. У мене племінник такий є — рік із хвостиком…