— Як там Майка? — поцікавився він тихо.

Мабуть, із виразу мого обличчя було помітно — як, бо він сумно кивнув і зник у рубці. А я поплентався на кухню. Просто так, за звичкою. Просто так уже повелося, що відразу після повернення глайдера всі ми сідали обідати. Та сьогодні, видно, все буде по-іншому. Який тут може бути обід… Я накричав на кухаря, бо мені здалося, ніби він перебрехав меню. Насправді він нічого не перебрехав, обід був готовий, смачний обід, як завжди, але сьогодні має бути не як завжди. Майка, напевно, взагалі нічого не їстиме, а треба, щоби поїла. І я замовив для неї кухарю фруктове желе зі збитими вершками — єдині любі їй ласощі, які я знав. Для Комова я вирішив нічого додатково не замовляти, для Вандерхузе, поміркувавши, — так само, але про всяк випадок додав до загальної частини меню кілька склянок вина — раптом комусь закортить підкріпити свої душевні сили… Потім я подався в рубку і всівся за свій пульт.

Хлоп’ята мої працювали як годинник, Майки у рубці не було, а Вандерхузе з Комовим складали нагальну радіограму на базу. Вони сперечалися.

— Це не інформація, Якове, — говорив Комов. — Ви ж краще за мене знаєте: існує певна форма — стан корабля, стан рештків, імовірні причини аварії, знахідки особливого значення… Ну і так далі.

— Так, звичайно, — відповідав Вандерхузе. — Але погодьтеся, ґеннадію, вся ця проформа доцільна тільки для біологічно активних планет. У даній конкретній ситуації…

— Тоді краще взагалі нічого не посилати. Тоді давайте сядем у глайдер, полетимо туди негайно і вже сьогодні складемо повний акт…

Вандерхузе похитав головою.

— Ні, Геннадію, я категорично проти. Такі комісії повинні складатися щонайменше з трьох чоловік. І, окрім того, зараз уже смеркло, тому ми не зможемо ретельно обстежити місцевість… Та й взагалі, такі речі треба робити на свіжу голову, а не після повного робочого дня. Як ви гадаєте, Геннадію?