Комов, стиснувши тонкі губи, легенько постукав кулаком по столі.

— Ох, як це невчасно, — промовив він із прикрістю.

— Такі речі завжди невчасно, — розрадив його Вандерхузе. — Нічого, завтра вранці ми вирушимо туди втрьох…

— Тоді, може, сьогодні взагалі не будемо нічого повідомляти? — перебив його Комов.

— А от на це я не маю права, — заперечив із жалем у голосі Вандерхузе. — Та й навіщо воно нам — не повідомляти?

Комов підвівся і, заклавши руки за спину, подивився на Вандерхузе згори вниз.

— Як ви не розумієте, Якове, — вже з відвертим роздратуванням промовив він. — Корабель старого типу, невідомий корабель, бортжурнал чомусь стертий… Якщо ми пошлемо повідомлення в такому вигляді, — він схопив зі столу аркуш і помахав ним перед обличчям Вандерхузе, — Сидоров вирішить, що ми не хочемо або не здатні самостійно провести експертизу. Для нього це зайвий клопіт — створювати комісію, шукати людей, відбиватися від зацікавлених ледацюг… Ми поставимо себе у смішне і дурне становище. І далі, на що перетвориться наша робота, Якове, якщо сюди заявиться юрба зацікавлених гультіпак?

— Гм, — сказав Вандерхузе. — Тобто, інакше кажучи, ви не хочете скупчення сторонніх на нашій дільниці. Так?

— Саме так, — промовив Комов твердо.

Вандерхузе знизав плечима.

— Ну що ж… — Він подумав трохи, забрав у Комова аркуш і дописав до тексту кілька слів. — А в такому ось вигляді піде? «ЕР-два базі, — скоромовкою прочитав він. — Нагальна. У квадраті сто два виявлено земний корабель типу «Пелікан», що зазнав аварії, реєстраційний номер такий-то, в кораблі останки двох людей, вірогідно чоловіка та жінки, бортжурнал стертий, детальну експертизу… — тут Вандерхузе підвищив голос і значуще підняв палець, — розпочинаємо завтра». Як ви вважаєте, Геннадію?