З іншого боку, останніми днями я чимраз частіше й частіше з подивом та гіркотою згадував захоплені розповіді Тетяни, яка пропрацювала з Комовим цілий рік, була, як я гадаю, в нього закохана і відгукувалась про нього як про чоловіка рідкісного у спілкуванні, напрочуд дотепного і все таке інше. Вона його так прямо й називала: душа товариства. Що це за товариство, в якого така душа, я уявити собі не можу.

Так от, Геннадій Комов завжди справляв на мене враження людини не від світу цього. Та сьогодні за сніданком він перевершив самого себе. їжу свою він щедро посипав сіллю. Посипле, скуштує — і розгублено спровадить тарілку у сміттєпровід. Гірчицю плутав з маслом. Намастить солодку грінку, скуштує — і розгублено спровадить услід за тарілкою. На запитання Якова Вандерхузе не відповідав, зате, як п’явка, причепився до Майки, прагнучи дізнатися, чи весь час вони з Вандером ходять на зйомці разом чи іноді розходяться. І ще він час від часу раптом починав нервово озиратись, а одного разу раптом схопився, вибіг у коридор на кілька хвилин і повернувся наче нічого й не трапилося — знов намащувати грінки гірчицею, поки цю злощасну гірчицю не прибрали від нього зовсім.

Майка теж нервувала. Відповідала уривчасто, дивилася в тарілку і за весь сніданок жодного разу не всміхнулася. Втім, що з нею коїться — я якраз розумів. Я б на її місці теж нервувався перед таким починанням. Зрештою, Майка — моя однолітка, і хоч має значно більший досвід роботи, але це зовсім не той досвід, який сьогодні їй знадобиться.

Одним словом, Комов помітно нервував, Майка нервувала, Вандерхузе теж, дивлячись на них, почав виявляти деякі ознаки хвилювання, і мені стало зрозуміло, що порушувати зараз питання про мою участь у майбутній експертизі недоречно.