— Що тобі снилося?

Напруживши пам’ять, Ілла почала пригадувати:

— Мені снився той самий корабель. Він знову прилетів до нас з неба, з нього вийшов той високий чоловік, і ми почали розмовляти. Він жартував, сміявся; мені приємно було його слухати.

К торкнув колону, і з неї вистрибнули, паруючи, гарячі водограї. В кімнаті враз стало тепло.

Удаючи, ніби йому байдуже те, що говорить жінка, К чекав.

— А потім, — вела вона далі, — потім цей високий чоловік, який мав дивне ім’я Натаніел Йорк, сказав мені, що я гарна, і… і поцілував мене.

— Ха! — вигукнув чоловік і, зціпивши зуби, одвернувся.

— Та це ж тільки сон! — сказала вона, тішачись його гнівом.

— Можеш тримати при собі свої дурні жіночі сни!

— Ти гніваєшся, наче мала дитина, — спокійно зауважила жінка і одхилилася на рештки туманного килиму, Полежавши хвилину, вона тихо засміялась. — Я пригадала ще деякі подробиці мого сну.

— Ну, кажи, що там іще! — гарикнув чоловік.

— Слухай, Ілле, ти став дуже дратівливий.

— Кажи все! Не смій нічого приховувати од мене! — вигукнув він, дивлячись згори на дружину. Його темне обличчя пополотніло від гніву.

— Я ще ніколи не бачила тебе таким, — мовила вона, вражена і потішена його ревнощами. — Врешті цей Натаніел Йорк сказав мені… ну, він сказав, що забере мене в корабель, і ми полетимо з ним на його планету. Подумай тільки, яка нісенітниця.

— Нісенітниця! Це зараз ти кажеш нісенітниця! — закричав чоловік. — Ти б послухала, що ти говорила у сні! Як ти любенько розмовляла, кокетувала з ним, як співала йому, — і так цілісіньку ніч!

— Ілле!

— Коли він прилетить? Де сідає цей клятий корабель?

— Ілле, що це за тон!

— До біса тон! — Він нагнувся до дружини, зазираючи їй в очі. — А чи в цьому сні, — почав він, стиснувши її руку, — а чи в цьому сні корабель не сідає часом у Зеленій долині? Відповідай!