— Але чимось все-таки вони тебе вражали, — нагадав Мохобородько.

— Так-так, — кивнув щасливий Півчеревичок. — Я щось відчував незвичайне. Ох, дитинство, золоте моє дитинство! Як непомітно ти проминуло! Ох, дитинство, таке близьке й таке, на жаль, далеке…

Муфтик і Мохобородько зворушено мовчали — вони ще ніколи не чули від Півчеревичка такої розчуленої мови.

Пацюки вже зникли в житі, і на лужку запанував спокій.

— Ось так, — сказав Півчеревичок. — То що ж робитимемо далі?

— Напевно, ти хотів би трохи поблукати місцями свого дитинства, — висловив здогад Мохобородько. — Коли вже сюди потрапив.

— А пацюки? — забідкався Муфтик. — Мушу вам зізнатися, що через них я геть утратив душевний спокій.

Мохобородько пильно подивився на Муфтика.

— Я розумію тебе, — мовив він перегодя. — Справді, пацюки не є окрасою природи. Та, на щастя, існує чимало засобів, які допомагають повернути душевний спокій. Найкраще впливає на мене, приміром, заспокійливий чай. Для цього треба взяти одну частку кмину, дві частки бобівника трилистого, три — валеріанового кореня. Оце і все, що потрібно для заспокоєння.

— І ці рослини ростуть у твоїй бороді? — нерішуче запитав Муфтик.

— Зовсім ні, — всміхнувся Мохобородько. — Але навіщо ж тоді ліс?

— Правильно! — вигукнув Півчеревичок. — Мерщій їдьмо до лісу. О небо, як давно не блукав я лісом свого дитинства!

Вони сіли в авто.

— А пацюки?! — ще раз зітхнув Муфтик.

— Не бійся, — заспокоїв друга Півчеревичок. — Після наскоку гризуни довгенько не вийдуть із руїн. Так було за мого дитинства, і я певен, що так само й тепер.

Муфтик завів мотор.

ЗМІЙ РУДОЛЬФ

Чоловічки поставили машину на узліссі, а самі пішли розшукувати рослини для заспокійливого чаю. Мохобородько пильно роззирнувся довкола.