Тільки-но Муфтик заходився зривати листячко, як втрутився Півчеревичок:

— Я знаю безліч лісових рослин, проте розпізнаю лиш кульбабу та валеріану. Будь ласка, ось валеріана.

І він ступив до буйного валеріанового кущика. Мохобородько вже відкрив рота, щоб похвалити Півчеревичка, як тієї миті…

Так, тієї ж миті пролунав жахливий скрик. Він був та-кий нестямний, що Мохобородько і Муфтик уклякли з переляку. А з Півчеревичком сталося цілком протилежне — його ніби вихором підкинуло в повітря.

На якусь мить запала тиша, по тому Півчеревичок так заверещав, що аж морозом обсипало. Стрімголов він кинувся до Мохобородька і сховався під бородою свого друга.

— Що сталося, серденько? — запитав Мохобородько.

Голос у нього тремтів. А Півчеревичок під бородою здригався так, що не міг і слівця промовити.

Тим часом підійшов Муфтик. Запихаючи до муфти зірвані листки бобівника, він перелякано сповістив:

— У траві щось ворушиться.

Мохобородько стрепенувся.

— Що в траві? Де в траві?

— Отамечки, де Півчеревичок злетів у повітря, — пояснив Муфтик. — Отам у траві щось ворушиться.

— Ага, ворушиться, — повторив Мохобородько і глибокодумно наморщив лоб. — Що ж воно там ворушиться, цікаво знати.

Мохобородько полегшено зітхнув: страх потроху минав, і тільки Півчеревичка, що притулився під його бородою, і досі трясця трясла.

— Та годі-бо, — почав умовляти його Мохобородько. — По-перше, дрижаки принижують власну гідність, а по-друге, від цього моя борода тремтить, мов у старезного дідка.

— Але ж це… — голосові зв’язки у Півчеревичка нарешті ожили, — це-це-це — змій, він звивається отам, у траві! Я наступив на нього, слово честі!

Мохобородьків голос умить посуворішав.

— Ти наступив на змія! — докірливо вигукнув він і зневажливим порухом виштовхнув Півчеревичка з-під своєї бороди. — Де ж були твої очі, сліпако?!