Полковники обидва в один голос почали переконувати, що не тільки спогадів нема, але також вже нема і акта, бо йому вийшов термін давності. «Тепер тим більше у мене підозра, що ви кажете неправду. Так не буває у вашій установі. Архівні матеріали зберігаються. Акти, гадаю, до них належать».

Знову доводили, що нема. Тоді я заявив: «Умене є підстави твердити, що спогади не знищено. Я маю свіжі, переконливі докази… І для того, щоб справі не надавати гучного розголосу, бо ви знаєте, на якому політичному та державному рівні зараз «виводок» А.-Д., я хотів би залагодити справу дипломатично. Тому прошу вас, якщо ви патріоти України, допоможіть знайти спогади…»

Зізнатися, тепер я сподівався на допомогу. Та знову марно, знову «глас вопіющого»… А все ж довгожданий день настав!

З грудня 1997 року. Днями знову об'явився «посередник». Зателефонував. Сьогодні йду на побачення, щоб глянути, визначити, — що то за спогади…

Місце зустрічі — зупинка трамвая «Вулиця Сирецька». Їхати від Контрактової площі трамваями 11, 12, 19. Він буде у шкіряному коричневому пальті з коричневим кульком, на якому червоні літери. Час зустрічі 11.00.

За п 'ять хвилин перша. Щойно зайшов у хату. Як ніколи щасливий! Я тримав у руках, переглянув драматичної та загадкової долі спогади Б. А.-Д. про його участь у національно-визвольних змаганнях. Машинопис, перший примірник з правками рукою автора. Правда, немає початку. Починаються із 26 сторінки. Кінчаються 233 ст. Завершуються «Післясловом» Б. Д. і латинською фразою: «Зробив, що міг». Так зазначено і в протоколі обшуку.

«Посередник», назвавши себе, поставив умови… Ті, кого він представляє, за спогади хочуть три тисячі доларів. Я збив ціну до двох тисяч, оскільки спогади без початку. (Невдовзі, попрохавши у «посередника» ще однієї зустрічі для експертизи, куди я запросив Юрія Огульчанського, ціну вдалося збити до однієї тисячі доларів).