Отаман якийсь час потримав, вагаючись, листа і повернув нерозпечатаним Галі.

— І то правда, — погодився він і попросив нас розповісти, що діється в Києві та що ми чули й бачили в дорозі. Розповідаючи, ми не забули згадати, що про його діла ми багато чули у Вінниці, й попросили поінформувати нас про розмах селянського повстання та його успіхи. Важко було вгадати, хто він з фаху: розсудливою, діловою мовою він скидався на народного вчителя, але видно було, що знався й на військовій справі.

— Тепер увесь люд повстав проти совдепії, але для цього треба було, щоб наш селянин сам почув на своїй шиї нове ярмо, бо наш дядько такий, що не повірить, поки не помацає… Навесні він не вірив нашим газетам та промовам, що закликали його не ховати далеко зброю, скинувши гетьмана, бо суне нова — більшовицька хмара, а дядько тільки посміхався: «З гетьмана можна скинути, з пана теж, а з мужика не скинеш — нема куди!» Аж виявилось, що й мужика можна підважити — забрати в нього хліб, коні, худобу, та ще й командують цим жиди! Отут наш дядько й осатанів і взявся за рушницю, що припасав десь з австрійської війни. Отак і почалось повстання. Тільки вояки з наших селян погані: виженуть більшовиків із села — і швидше додому, спекались, хвалити Бога, чортів, а нема тої думки, що ворога треба гнати й гнати, не тільки з свого села, а з усієї губернії, з усієї України, бо знову повернеться назад.

— А вам же пощастило організувати повстанський загін і звільнити від більшовиків велику місцевість? — спитав я.

— А чого це коштувало! Два села спалили більшовики, повернувшись після повстання в тих селах назад. Отоді й стали триматись мої вояки купи… У бою, правда, стоять добре: знають, що, в разі чого, ні нам пощади від ворога не буде, ні йому від нас ласки не жди. Бачили у дворі кулемет на возі? — спитав, усміхаючись, отаман. — То здобули його ще зовсім не обстріляні хлопці: зметикували молодці зробити на більшовиків засідку в кущах та як дали їм відтіля чосу, то ціла рота розбіглась і кулемета кинула… Більшовики хоробрі для тих, хто боїться їх, а як бачать, що не на таких напали, то й самі спини показують! — упевнено проказав отаман і похопився: — Розбалакався я з вами, а про те й забув, що соловей піснями не ситий!