— Тепер, здається, все. Просю! — сказав господар до Саранчі й вийшов із світлиці.

— Прошу, панове, до столу! — запросив широким жестом отаман і посадив нас з Галею на покуті, виявляючи цим особливу пошану до нас.

— Горілки, вибачайте, в нас нема, а самогон тут не навчились ще добре гнати; та й ні до чого він нам, бо спимо, як ті зайці, - одне вухо спить, а друге наслухає, - сказав, усміхаючись, отаман і налив усім із скляного глека грушевого квасу. Після цього всі взялись за багату вечерю. Чого тут тільки не понаставляв господар хати, і то, видати, не з якоїсь принуки чи страху, а від щирого серця! Варена курка, сало, яйця, огірки, сметана й ранні яблука. За все це одразу ж узялось товариство на чолі зі своїм отаманом, не відставали й ми з Галею, відчувши, після цілого дня тривог і небезпек, потребу наповнити наші порожні шлунки.

За столом увесь час чулися жарти й сміх.

— Ти б, Переступе, вигадав ще якийсь газ, щоб викурювати червонозадих чортів із нашої землі! — промовив Саранча, кінчаючи порати курячу лапу.

— Та йому й гороху для того небагато треба з’їсти! — пожартував сусіда Переступа, натякаючи на його миршаву статуру.

Чимось стародавнім, мало не з часів Запорозької Січі, віяло від просолених та приперчених дотепів цих простодушних людей, котрі зараз весело жартують, а завтра, може, стануть вічна-віч із смертю.

Після вечері Саранча і його старшини, побажавши нам на добраніч, пішли в клуню спати, господар швиденько прибрав зі столу посуд, а його жінка постелила мені й Галі в світлиці.

Після багатьох сильних вражень за цей сповнений несподіваних пригод день я довго не міг заснути, перебираючи в пам’яті все пережите й думаючи про те, який ефект дали б наші визвольні змагання, якби всі ті сили з народу, які ми бачили й сьогодні за вечерею в отамана Саранчі, ставали до вирішального бою не в різний час і поодинці, приходячи до єдиної думки плутаними манівцями, а — одностайно й враз.