- Оце молодці! - мовив він. - Нічого не скажеш. Я навіть і не сподівався.

А потім побачив у мене в руках відірвану од віконця шлейку і все-таки сказав:

- Що ви за люди! Ні на мить без нагляду полишити не можна. Візьмеш голку й пришиєш!

- А можна, - Митько питає, - ми ще й у будиночки матраци порозвозимо? Хай і молодшим загонам буде м’яко спати.

- Звичайно! Звичайно! - зрадів начальник табору. - Тільки відпочиньте.

Але ми вже достатньо відпочили і знову взялися до діла. З тачкою було набагато простіше, і за якусь годину ми порозвозили навіть ковдри.

- Я ж казав: усюди має бути організація! - хвалився Митько.

Коли увечері відбулася лінійка, то виявилося, що ми всі дуже багато за день зробили, і всім нам оголосили подяку, а мені й Митькові спочатку догану, а потім подяку.

Ніхто з нас уже не сміявся, бо всі розуміли, що без матраців і ковдр… Який же то відпочинок без матраців і ковдр?

Ніякого!

Перша ніч 

Отже, на першій табірній лінійці начальник табору нас усіх похвалив. Він сказав: це навіть краще, що ми приїхали завчасно, бо за два дні не тільки підготуємо спільними зусиллями табір до заїзду, а й приведемо його в зразковий стан. Адже навіть ще не всі вожаті приїхали. Він додав також, що, незважаючи на прикрі поодинокі випадки, загалом усі поводяться добре, і є надія, так буде й надалі.

- Це, мабуть, ми - поодинокі випадки, - шепнув Митько, і я з ним погодився.

Потім виступив Сергій Анатолійович і знову говорив, який у нас чудовий табір і як гарно ми проводитимемо в ньому час.

Потім слово взяла Ірина Василівна. Вона сказала, що електрик проведе світло в намети лише завтра, і тому всі бажаючі можуть сьогодні переночувати в будиночках, а тим паче дівчата.

Але ніхто, навіть дівчата, ночувати в будиночках не захотіли.