— Вона завжди так каже. "Йду в універ", "щойно з універа", "сьогодні в універі" і так далі.

— Вже легше, — зрадів я. — Певне, це справжній університет.

— А що, решта несправжні?

— Звісно, ні. Адже за самим визначенням університет мусить бути універсальним навчальним закладом. У справжньому університеті можуть навчатися всі — фізики та філологи, хіміки та психологи...

— Атож! — перебив мене Леопольд. — Інна фізик. Вона навчається на фізфаці.

— Та що ти кажеш?! — вражено вигукнув я.

— А що таке? — спитав кіт, здивований моєю бурхливою реакцією.

— Річ у тім, — став пояснювати я, — що я теж навчався на фізфаці. Я скінчив університет у позаминулому році.

— А Інна в позаминулому році тільки вступила, — сказав Леопольд. — Оце так збіг!

Отож, не гаючи часу, я заквапився в університет. Попервах я збирався лишити Леопольда у квартирі, та він затявся й уперто наполягав на тому, щоб я взяв його з собою. Зрештою, я поступився, але з умовою, що по дорозі і в університеті він буде німий, як риба. Кіт урочисто поклявся мовчати.

На щастя, Леопольд знав Іннине прізвище, отож у деканаті фізичного факультету я швидко з'ясував, на якому курсі і в якій групі вона навчається. Як це й виходило зі слів кота, Інна була другокурсниця, і зараз у її групи був семінар з електродинаміки.

Проте на цьому наше везіння скінчилося. Інни на заняттях не було. Я поговорив з дівчатами з її групи, і вони запевнили мене, що сьогодні вона взагалі не прийде. Виявляється, Інна була така розумниця, що спромоглася заздалегідь скласти кілька іспитів та заліків, і через одну суботу на другу (а як раз була субота) у неї був вихідний.

До того ж, як на зло, єдина подруга Інни, що знала її адресу й телефон, та сама Наталя, про яку вже згадував Леопольд, зараз була відсутня в місті і мала повернутись лише завтра зранку. Інші дівчата знали тільки те, що Інна мешкає десь на Лівобережжі. Але там проживало понад мільйон людей. Я, між іншим, також жив на лівому березі.