— Ага! — Я ледве стримався, щоб не зареготати. — Цей дідуган? Мабуть, він подумав, що я ворожий шпигун, а Леопольд — замаскований під кота робот.

Полковник натягнуто всміхнувся:

— Саме так. Його заява пролежала у відділі контррозвідки цілих чотири місяці, аж поки випадково не потрапила на очі нашому співробітникові. Контррозвідники потішалися з фантазій бідолашного дідуся, та нам було не до сміху.

— Отже, ви вийшли на нас через мене? — спитала Інна.

— Атож, — коротко відповів полковник і повернувся до майора: — Ну, що там?

— Вот оно, — сказав майор, натискаючи кнопку відтворення.

— ...біса вам дався цей тролейбус? — пролунав з диктофона голос Леопольда.

(Далі я подаю уривок їхньої бесіди у вигляді стенограми.)

П о л к о в н и к : Але ж зрозумій, Леопольде, він їхав без контакту з електромережею.

К і т : А я ходжу, і з кицьками гуляю без того вашого контакту.

П о л к о в н и к : Річ у тім, що для тролейбуса електроенергія — як для тебе харч.

К і т : Та знаю я, знаю, Владислав це говорив. Проте мені не конче безперестанку їсти — то чом би й тролейбусові не проїхати трошечки без підживлення?

М а й о р : Нічєго сєбє "трошечки"!

П о л к о в н и к : Гаразд, підійдемо до цього з іншого боку...

К і т : Який же ви зануда, mon cher colonel

П о л к о в н и к : До того, як Владислав пояснив тобі, навіщо тролейбусу штанги, ти знав про їхнє існування?

К і т : За кого ви мене маєте, добродію?! Певно, що знав — я ж не сліпий.

П о л к о в н и к : А знав, що без них він не поїде?

К і т (недбало): Не вистачало мені мороки цікавитися цим! І без цього жив якось.

П о л к о в н и к : Тепер, прошу, спробуй пригадати, чи не виникало в тебе, під час твого рейсу, бажання прибрати штанги?