Ріка справді була велика, повільна, і неозброєним оком було видно, як вона спускається зі сходу і здіймається на захід. (Рефракція тут, одначе, страшенна...) І видно було, що протилежний берег положистий і заріс густою тростиною, а за кілометр вище за течією стримлять з води якісь стовпи та криві бруси, перехняблені решітчасті ферми, волохаті від кручених рослин. «Цивілізація», — подумав Максим без особливого азарту. Довкола відчувалося чимало заліза, і ще щось відчувалося, неприємне, задушливе, і коли Максим зачерпнув пригорщею води, він зрозумів, що це радіація, доволі сильна і шкідлива. Ріка несла зі сходу радіоактивні речовини, і Максим збагнув, що добра від цієї цивілізації буде небагато, що це знову не те, що контакту краще і не затівати, а слід зробити стандартні аналізи, разів зо два непомітно облетіти планету по екватору й забиратися звідси геть, а на Землі передати матеріали серйозним, бувалим у бувальцях дядькам з Ради галактичної безпеки і якнайшвидше забути про все.

Забути про все...

Він гидливо обтрусив пальці й витер їх об пісок, потому присів навпочіпки і замислився. Він спробував уявити собі жителів цієї планети, навряд чи щасливої планети. Десь за лісами було місто, навряд чи щасливе місто; брудні заводи, старезні реактори, що скидають у ріку радіоактивні помиї, нечупарні, дикі будинки під залізним дахом, багато стін і мало вікон, брудні проходи між будинками, завалені сміттям і трупами свійських тварин, великий рів довкруг міста і підйомні мости... А втім, ні, це було до реакторів, І люди. Він спробував уявити собі цих людей, але не зміг. Він знав лише, що на них безліч вдяганок, вони були просто-таки запаковані у грубу матерію, і в них були високі білі комірці, що натирають підборіддя. Потім він побачив сліди на піску.

Це були сліди босих ніг. Хтось спустився з урвища і зайшов у ріку. Хтось з великими широкими ступнями, важкий, клишоногий, незграбний — безперечно, гуманоїд, проте на ногах у нього було по шість пальців. Постогнуючи і крекчучи, сповз з урвища, прошкандибав по піску, з плюскотом занурився у радіоактивну воду й, пирхаючи і хропучи, поплив на протилежний берег, у зарості тростини. Не знімаючи високого білого комірця...