Професор мовчки хитнув головою. Він не любив, коли заважали.

— Давно знайшли б, якби послухались моєї поради. Дайте оголошення: «Зникла комета Олена. Той, хто її знайде, дістане нагороду. Востаннє комету було видно на небі три роки тому, 14 липня. Відкрив її шість років тому заслужений діяч науки професор Тюменєв».

Професор нетерпляче ворухнувся в кріслі.

«Базікало! — подумав він, але стримав себе. Тюменєв не відводив погляду від окуляра телескопа. — Ні, в очах у мене не двоїться. Це нове небесне світило. Невже Олена?..»

— А ось і Олена… — вигукнув Аркусов, ніби підслухавши думки Тюменєва, і після паузи додав: — Гаврилівна. Доброї ночі, Олено Гаврилівно!

«Ну от, тепер дружина заважати прийшла», — злостився Тюменєв.

Терпець йому вривався. Він хотів крикнути, щоб йому дали спокій, та замість цього раптом вигукнув:

— Архімед! Архімед!.. — так несподівано голосно, що Олена Гаврилівна впустила термос, і він з дзенькотом покотився по кам'яній підлозі.

В ту ж мить почувся нестямний крик Архімеда:

— Знайшов! Знайшов!

Олександр Турцев з'явився в дверях лабораторії з мокрим негативом у руках. Тюменєв зірвався з крісла і, мало не збивши з ніг Аркусова, кинувся до племінника.

Аркусов повернув вимикач. Спалахнуло світло, яскраво осяявши обсерваторію. Тюменєв вихопив з рук Архімеда знімок, подивився на світло.

— Ось тут, бачите? — показав нігтем Архімед.

— Атож, атож! — радісно вигукнув Тюменєв, повертаючи йому негатив. — То ж бо й воно! Ти на пластинці, а я раніше за тебе просто на небі…

Пробачте, дядечку, я раніше…

Та Тюменєв не чув заперечень Архімеда, з юнацькою жвавістю бігав по обсерваторії, потирав руки й вигукував:

— Чудово! Прекрасно! Олена знайшлась. Повернулася, хоч і з запізненням. Цікаво буде узнати, де вона пропадала.

Та радість його була передчасна.