Чарівник погладив Незнайка по голові, і йому цього разу пощастило помітити на доброму обличчі широку привітну усмішку.
— До побачення! — сказав Незнайко.
— Бувай здоровий! — усміхнувся у відповідь чарівник.
Притискаючи до грудей чарівну паличку, Незнайко кинувся бігти й, стараючись дістатися до будинку Кнопочки найкоротшим шляхом, завернув у провулок. Тут він згадав, що забув подякувати чарівникові за чудесний подарунок, і щодуху побіг назад. Вибігши з провулка, він побачив, що вулиця зовсім безлюдна. Чарівника не було ні на лавочці, ні в будь-якому іншому місці поблизу. Він зник разом з килимом-самольотом та іншими чарівними предметами, неначе провалився крізь землю чи розтанув у повітрі.
Розділ четвертий
Незнайко й Кнопочка зустрічаються з Бруднулею Пістрявеньким
Побачивши, що тепер усе одно нічого не вдієш і ніяк не виправиш цієї прикрої похибки, Незнайко пішов знову до Кнопочки. Але тепер він уже не поспішав, навіть час від часу зупинявся посеред вулиці, сумно крутив головою, чухав потилицю, щось бурмотів про себе, якось по-особливому крякав і знову йшов собі далі.
Кнопочка гралася на вулиці, недалечко від свого будинку й, побачивши Незнайка, побігла йому назустріч.
— Здрастуй, Незнайку! — радісно гукнула вона. Незнайко зупинився й, не відповівши на привітання
Кнопочки, похмуро сказав:
— Тепер я вже не Незнайко, а довговухий осел.
— Що трапилося? — занепокоїлась Кнопочка.
— А те й трапилося, що чарівник дав мені паличку, а я йому навіть «дякую» не сказав — от!
— Яку паличку? — здивувалась Кнопочка.
— «Яку, яку»! Хіба не знаєш, які палички бувають! Чарівну паличку!