— Ти, Незнайку, видно, з глузду з'їхав. Вигадав якусь «чарівну паличку»!

— І нічого я не вигадав. Ось вона. Бачиш?

І Незнайко показав Кнопочці паличку, яку міцно стис у руці.

— Що це? Це ж звичайна палиця, — здивовано сказала Кнопочка.

— «Звичайна палиця»! — передражнив Незнайко. — Мовчала б краще, коли не тямиш! Мені її сам чарівник дав.

— Який чарівник?

— «Який чарівник, який чарівник»! Ніби не знаєш, які бувають чарівники!

— Звичайно, не знаю! — знизала плечима Кнопочка. — Уяви собі, ні разу живого чарівника не бачила.

— Ну, він такий, з бородою, а отут зірки й півмісяці… Булька гавкав, а я три добрих вчинки зробив, розумієш?

— Нічого не розумію! Ти краще розкажи по порядку.

Незнайко почав розповідати про все, що трапилося.

Кнопочка вислухала й сказала:

— А може, це хто-небудь поглузував з тебе! Навмисне чарівником нарядився.

— А звідкіля ж чарівна паличка, якщо це був не чарівник?

— А ти впевнений, що паличка насправді чарівна? Ти перевірив?

— Ні, не перевірив, але можна перевірити.

— Чого ж ти стоїш і розбалакуєш? Треба махнути паличкою і проказати якесь побажання. Якщо бажання здійсниться, то, значить, це справжня чарівна паличка.

— А якщо не здійсниться? — спитав Незнайко.

— Ну, якщо не здійсниться, то, значить, це просто звичайна дерев'яна паличка і все! Як ти сам цього не тямиш! — роздратовано сказала Кнопочка.

Вона нервувала, бо їй дуже хотілось якомога швидше дізнатися, чарівна це паличка чи ні, сердилась на Незнайка за те, що він ще й досі не здогадався перевірити.

— Ну гаразд, — сказав Незнайко. — Зараз спробуємо. Чого ми хочемо?

— Ну, чого тобі хочеться? — сказала Кнопочка.

— Сам не знаю, чого мені хочеться… Зараз, здається, нічого не хочеться.

— От який! — спалахнула Кнопочка. — Ти придумай. Морозива хочеться.