— Морозива, здається, хочеться, — згодився Незнайко. — Зараз попросимо морозива.

Він махнув чарівною паличкою й сказав:

— Хочемо, щоб у нас було дві порції морозива!

— На паличці, — додала Кнопочка.

Незнайко боязко простягнув уперед руку й навіть заплющив очі.

«А що, як не з'явиться ніякого морозива?» — подумав він і тут же відчув, що йому в руку тицьнулося щось тверде й холодне.

Незнайко одразу ж розплющив очі й побачив у руці порцію морозива на паличці. З подиву він навіть роззявив рота й подивився вгору, ніби хотів побачити, звідкіля ж морозиво впало. Не побачивши там нічого підозрілого, Незнайко повільно обернувся до Кнопочки, тримаючи морозиво у простягнутій руці й наче боячись, що воно зникне або спурхне вгору. Кнопочка теж стояла з морозивом у руці й радісно посміхалася.

— Мо-мо-мо-мо… — пробурмотів Незнайко, показуючи на морозиво пальцем.

Він хотів щось сказати, але од хвилювання у нього не виходило жодного слова.

— Що «мо-мо-мо»? — запитала Кнопочка.

Незнайко лише рукою махнув і почав їсти морозиво. Кнопочка наслідувала його приклад. Коли з морозивом було покінчено, вона сказала:

— Чудове морозиво, правда?

— Чудесне! — підтвердив Незнайко. — Може, ще попросимо по порції?

— Давай, проси, — погодилася Кнопочка.

Незнайко махнув паличкою і сказав:

— Хочемо, щоб у нас було ще по порції морозива!

Щось тихенько цокнуло, зашелестіло в повітрі, і в руках Незнайка й Кнопочки ще з'явилося по порції морозива.

Незнайко знову ніби онімів на мить. Однак цього разу він значно швидше прийшов до тями і, з'ївши морозиво, спитав:

— Ще спробуємо?

— Мабуть, можна ще по одному, — сказала Кнопочка.

— Ет, чого там морочитись — «по одному»! — пробурчав Незнайко й, махнувши паличкою, сказав: — Хочемо, щоб був ящик з морозивом!