Милим зажурений серцем, додому поспішно подався, Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях 300] Патрали кіз, а інші свиней на подвір'ї смалили. З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч, Руку узявши, назвав на ім'я його й слово промовив: «Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом, 305] Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало. Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї: І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше В Піл ос священний чуток про славетного батька почути». Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий: «Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною, Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись. Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я? Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо. 315] Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, – Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати, В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом. Я від'їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, – Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я 320] Власних не маю, – як видно, здавалось це вам вигіднішим». Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі. З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили. Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих: 325] «Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє! Месників він привезти чи з піщаного Піл оса хоче, Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно! Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче, Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,