Так він сказав. Заридала старенька тоді Евріклея І, лементуючи гірко, промовила слово крилате: «Звідки у тебе, дитя моє любе, ця думка на серці Виникла? Як ти наваживсь у сторону їхати дальню, Наш ти єдиний, коханий? Пропав од вітчизни далеко, Десь у незнанім краю, і сам Одіссей богорідний! Ці ж, як од'їаеш, у слід тобі лихо негайно замислять, Занапастять тебе підло і все тут між себе поділять. Дома, з своїми лишайся! Навіщо тобі десь блукати 370] В морі пустинному й тяжко усяку терпіти недолю?» Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий: «Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум. Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш, Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять, 375] Чи як почує сама про від'їзд мій і стане тужити, – Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила». Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись, В амфори зразу ж вино почала наливати солодке, 380] Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті. А Телемах до господи у гурт женихів повернувся. Інше замислила тут ясноока богиня Афіна: Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу, Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово, 385] Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір. Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй. Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги; Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього 390] Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять. В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні