Плив син Тідея хоробрий за нами з своїм товариством. Згодом до нас до обох приєднавсь Менелай русокудрий, В Лесбосі нас він нагнав, – там про дальшу ми путь міркували: 170] З півночі скелі Хіосу урвистого нам обминути, Маючи Псірію, острів, ліворуч, чи з півдня Хіосу, Поуз Мімант прямувати, вітрам буревійним відкритий. Бога благали ми певну нам дати ознаку. Дорогу Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї 175] Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше. Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять, Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну. 180] День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней, Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам. Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю 185] Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув. Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі, Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого. Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, – Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів; 190] Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний; Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства, Що заціліли в боях, – з них нікого не викрало море. А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете, Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв. 195] Правда, ганебної той покути зазнав незабаром. Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,