Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього. Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий. 200] Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути». Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий: «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано! Так, він помстився на нім по заслузі, й широко ахеї Славу його рознесуть, щоб знали й потомки майбутні. О, якби силою тою богове й мене наділили, Щоб за зухвалість болючу я міг женихам відплатити, – Кривди-бо їх і знущання занадто уже допікають! Щастя такого, проте, нам боги не судили послати – Батьку моєму й мені, – і доводиться тільки терпіти». 210] Нестор, їздець староденний, у відповідь мовив до нього: «Друже, якщо вже про це нагадав ти й розмову провадиш, – Чув я, багато в твій дім женихів учащає незваних Задля твоєї матусі і кривду тобі учиняють. Отже, скажи, добровільно ти зносиш оце чи до тебе 215] Ставляться люди вороже, керовані голосом божим? Хто зна, можливо, ще прийде за їхні насильства помститись Батько твій сам чи всі, із ним разом зібравшись, ахеї. О, якби так полюбила й тебе ясноока Афіна, Як Одіссеєм славетним дбайливо вона піклувалась 220] В краї троянськім, де стільки, ахеї, ми горя зазнали, – Я-бо не бачив, щоб смертного мужа боги так любили, Як Одіссеєві явно сприяла Паллада Афіна, – Зволила б так і тебе любити вона й піклуватись. То не було б уже в них і згадки про те женихання». 225] Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий: «Старче, не думаю я, що це слово справдитися може. Надто багато сказав ти, аж дивно мені! І надії В мене нема, щоб те сталось, хоч би і боги так бажали!»