Кинуте тіло його, і ніхто б із ахеянок навіть Смерті його не оплакав, – страшне-бо замислив він діло: В час, коли ми за троянські твердині змагались завзято, В Аргосі, кіньми багатому, він преспокійно ховався Й чаром облесливих слів Агамемнона зводив дружину. Спершу, проте, Клітемнестра пресвітла ніяк не давала Згоди на справу негідну, була вона в помислах чиста. Був біля неї співець, що йому, вирушаючи в Трою, Син Атрея свою доручив доглядати дружину. Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись, 270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний, Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу. В дім свій бажану привів її він, бо й сама так бажала. Безліч стегон богам попалив на святих вівтарях він, Безліч оздоб, і тканин, і речей золотих їм навішав, 275] Справу здійснивши велику, на що вже й не міг сподіватись. З Трої від'їхавши разом, пливли ми поволі додому – Син Атрея і я, один одному приязні друзі. Ми пропливали повз Суній священний, Афін передгір'я, – Раптом Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає 280] Стрілами, вмить стерника русокудрому вбив Менелаю – Фронтія Онеторіда, що свій корабель мореплавний Вправно стерном направляв; з-між усіх поколінь він найкраще Вмів кораблем керувати, коли розбушується буря. Там забаривсь Менелай, хоч і як поспішав у дорогу, – 285] Мусив товариша він поховати і похорон справить. Потім, коли в винно-темнеє море поплинув ізнову На кораблях він доладних і скель стрімковерхих Малеї Швидко досяг, страшну йому визначив Зевс громозвучний Далі дорогу: вітру наслав він бурхливе дихання 290] Й хвилі навколо бурунні підняв величезні, як гори.