Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила. Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи. Тільки один Антіной озвався до нього й промовив: 85] «Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний! Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити? Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили. Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре. Третій минає вже рік і четвертий небавом настане 90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить, Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить, Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше. Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях: Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась 95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала: «Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий, Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я Покрив погребний, – щоб марно прядіння моє не пропало, – Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно 100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні, Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі, Що залишився без савану той, хто надбав так багато». Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила. З того часу вона ткала удень полотнину велику 105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала. Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв. Аж на четвертому році, як знову весна наступила, Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну, Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину. 110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити. Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею