205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно». Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий: «Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні, 210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, – Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають. Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять, Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною. Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий, 215] Там розпитати про батька, якого так довго немає, Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски, Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить. Вчую, що батько живий і додому вернутися має, – Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства. 220] А як почую, шо вмер він, що більше його вже немає, Швидко додому вернуся, до милої серцю вітчизни, Пагорб могильний насиплю і похорон справлю врочистий, Все як годиться, й тоді вже віддам свою матінку заміж». Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість 225] Ментор, – товаришем був бездоганному він Одіссею, Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив, Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно. З наміром добрим до них він почав говорити й промовив: «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати! 230] Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий, Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши, Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже Не пам'ятає ніхто Одіссея божистого в бідних Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий! 235] Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі