Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці. Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше. Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви 240] Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато». В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора: «Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко 245] Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті! Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з'явився Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних, Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно, Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго Ждала на нього вона, – гірка б його доля спіткала З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш! Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї! Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають – Товариші його батька обидва були вони здавна. Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці, Вісті вчуваючи, – мабуть, мандрівці отій не бувати!» Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахєїв. Кожен до дому свого – усі порозходились люди, А женихи в Одіссея божистого дім повернулись. 360] Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько, Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни: «Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало І кораблем наказало мені по туманному морю їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній 265] Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї, Більше ж усіх – женихи, що зухвальству їх краю немає».