Іван Іванович пошкрябав груди й посміхнувся Фросі. Золото — не дочка, ні в кого нема такої красуні, як його кохана доня, до того ж розумниці, та ще й працьовитої. Ніхто її не підганяє, ніхто зранку не будить, а вона, тільки розвидниться, вже на грядках чи ще якусь роботу знайде, все в неї висапане, зеленіє і радіє сонцю, он троянди попід ганком вже викинули пуп’янки, скоро зацвітуть, тішачи око.

Фрося, угледівши батька, кинула сапку й піднялася на ганок, підставивши щоку для поцілунку.

— Я тобі яєчні насмажу з картоплею, — сказала, — і молока гарячого дам, вистачить?

Іван Іванович лише кивнув лагідно, й Фрося побігла до літньої кухні. Нарізала сала — батько полюбляв яєчню з салом, щоб великими шматками й добре підсмажене, — розбила аж півдесятка яєць, апетит у нього нівроку, нехай їсть, невідомо, коли обідатиме, можливо, до вечора доведеться перебиватися сяк-так.

Сало зашкварчало на гарячій пательні, Фрося дрібно порізала картоплю, перегортала ножем, аби не підгоріла й рівномірно підсмажилася, бачила, як батько натягує чоботи, непоспішливо й статечно, й нараз згадала ту жахливу ніч, коли тікали з Почуйок. Перехрестилася дрібно, крадькома від батька, дякуючи богові за спасіння — адже є бог на світі, здається, тільки батькові й вдалося врятуватися. Миколу розстріляно, інших трибунал засудив на різні строки ув’язнення — їхнє щастя, що тої ночі була страшенна віхола й чекісти забарилися в Насташці, дісталися Почуйок лише вранці, а вірна людина від Борового примчала раніше — попередила… Вони з батьком покидали в сани найнеобхідніше, запрягли двійко ситих коней і, обминувши Білу Церкву, подалися на захід. Тут, у Бердичеві, жила батькова сестра, вона й знайшла їм оцю кам’яницю, батько ходив навколо неї і завзято торгувався, хоча й казав: продають мало не за безцінь. Дяка богові, голова міської ради добре знав тітку Горпину й швидко, не заглиблюючись у суть справи, оформив купівлю.