Під вечір приїхав батько. Він відмовився від обіду, пояснивши, що трапезував у Семенівці, від нього тхнуло самогоном і мав гарний настрій, як завжди після доброї чарки. Скинув піджак і чоботи, простягнувся під горіхом, збираючись подрімати, але, угледівши, як чепуриться Фрося, запитав:

— До тітки?

Фрося вирішила не критися: однаково побачить її з Сергієм, тож повідомила:

— На концерт до червоноармійського клубу.

— Куди-куди? — Аж підвівся Іван Іванович.

— До клубу, кажу.

— Хіба пустять?

— А мене запросили.

— Хто?

Фрося кивнула на сусідську садибу.

— Сергій.

— Що за один? Чи не той червоний охвіцер?

— А хоч би й він!

— Збожеволіла?! — Випростався Іван Іванович.

Фрося зупинилася навпроти батька, подивилася йому просто у вічі й ніби видихнула:

— Скажете: червоний, і вони всі нас ненавидять?

— Хіба не так?

Фрося засміялася враз полегшено.

— Таж вони тепер мало не всі червоні! А я Сергія кохаю!

— Не смій і думати таке!

— Не можу, тату, кохаю, і все. Пальцем поманить — піду…

— Доню, ти ж завжди була розсудлива!

— А тепер втратила розум?

— Певно, так.

— Ні, тату, ви ж знаєте мене, справді кохаю.

— Ти ж самими поцілунками не задовольнишся, давай правду одне одному казати — не дівча вже. Та й він не схоче тільки у вічі тобі дивитися. Припустимо, освідчиться тобі, візьме заміж, а я непман, тобто класово ворожий елемент для нього, це тепер він гадає, що я заготівельник райфілії, але ж колись неодмінно дізнається, чим насправді займаюсь.

— А ви, тату, облиште це, — раптом вирішила Фрося. — Кидайте справи з Гольдройзом, вам і платні заготівельника цілком вистачить.

— Тепер точно упевнився — збожеволіла! — Зсунув брови Іван Іванович. — Люди навколо такі справи роблять, а я щоб сидів удома, склавши руки?