— А навіщо? — наївно запитала Фрося.
— Я ж казав: у грошах сила! І влада у грошах, з грішми людина — людина, без них вклоняйся всім і догоджай. З грішми ми з тобою до Києва переїдемо, парокінним екіпажем по Хрещатику їздитимеш. А з цим, — зневажливо кивнув на сусідське подвір’я, — хіба що до Житомира дотягнеш, по глухих гарнізонах тинятимешся. Хіба це життя?
На секунду Фрося усвідомила, що батько каже правду, але згадала веселу Сергієву усмішку, видовжене обличчя з темними розумними очима її вирішила: краще з ним у Бердичеві, ніж з кимось іншим на Хрещатику — адже такого ще не бачила ніколи ні в Насташці, ні в Білій Церкві, навіть коли позаминулого року їздила з батьком до Києва.
— Ні, — мовила твердо, — від Сергія я не відступлюся!
3
Колесников витягнув з теки аркуш паперу й поклав на стіл.
— Читай, — наказав Вовкові. — Що ти думаєш з цього приводу?
“Голові Київського ДПУ Лівшицю, — прочитав Вовк. — Згідно з повідомленням нашої розвідки, з Варшави та Львова другий відділ Польської армії систематично одержує із штабу Київського військового округу секретну інформацію щодо дислокації військових частин на Україні, їхнього озброєння та боєздатності. За попередніми даними, у штабі округу діє добре законспірований шпигун “двуйки”, зв’язаний із залишками контрреволюційного підпілля. Необхідно вжити термінових та енергійних заходів щодо знешкодження ворожого агента, виявити його спільників та простежити канали зв’язку. Відповідальність за розробку й проведення операції покладається особисто на вас. Манцев”.