Грицеве обличчя видовжилось, вкрилося мертвотною блідістю, він випустив теку й пробелькотів, як хлопчина, що прошпетився:

— Нічого… Нічого в мене нема, і я прийшов…

— Не хвилюйтеся, мій юний друже. — Директор нахилився і взяв теку.

Лише тепер Гриць збагнув, що Висловський простягав руку до неї, а він злякався й ледь не провалив усю операцію.

— Подивимось, що ви пропонуєте. — Висловський обійшов стіл, розв'язуючи шнурки на теці. — Сідайте, юначе, — вказав на шкіряний фотель біля столу.

Гриць мимохіть посунувся до фотеля, але встиг збагнути, що займатиме найнезручнішу позицію: весь час сидітиме перед директором, а йому треба зайти ззаду, неодмінно ззаду, принаймні на кілька секунд.

— А можна мені, — зупинився напівдорозі, — на книжки глянути?

Висловський лагідно всміхнувся.

— Тут є на що подивитися! — мовив з гордістю. — А я поки що перегляну ваші пропозиції.

Гриць повернувся до стелажа, який височів за спиною директора. Краєчком ока спостерігав за Висловським. Той витягнув папери, почав роздивлятися креслення, низько нахилившись над столом.

Гриць подумав: а якщо директор зараз запитає в нього щось і він не зможе відповісти? Недавно він дізнався, що їхній бригадир придумав якесь пристосування до верстата, удав, що це дуже зацікавило його, і попросив креслення.

Розстебнув ґудзик піджака, ступив боком до столу, за спину директора.

Висловський вивчав креслення і, певно, зовсім забув про Гриця.

Іванців узяв із стелажа книжку, погортав її, відчуваючи, як калатає в нього серце. Поставив книжку на місце й ступив ще крок. Тепер залишалося ще два кроки чи навіть менше.

Вигодивши хвилю, Гриць посунувся ще трохи, намацав пістолет і почав витягати, але директор відірвався від креслень, озирнувся на нього.

— Цікава думка, — мовив з повагою, — і треба застосувати ваш пристрій.